Щораз популярнішими зараз стають різноманітні тренінги про побудову міцних стосунків: як знайти свою половинку, як не помилитися у виборі, як навчитись чути одне одного. Однак чи не найбільш ефективними порадами можуть поділитись ті, в кого за плечима довге спільне життя. Як їм вдається, переборовши усі труднощі, досі іти пліч-о-пліч?
Разом Анатолій та Лариса – уже 57 років. Троє дітей, шестеро внуків, п’ятеро правнуків. Їм під вісімдесят. Незважаючи на погане самопочуття, вони усміхнені та досить активні. День у день вони просто разом і досі роблять це.
Спілкуються. З ранку до вечора вони розмовляють одне з одним. Говорять про найрізноманітніше, найдрібніше чи найглобальніше.
Разом снідають, обідають та вечеряють. При чому на чоловіка завжди чекає готова страва на столі – дружина готує досі. Вони завжди трапезують разом.
Разом моляться. Обоє вже не в силах іти до церкви, однак щонеділі слухають радіотрансляцію Літургії – уважно, побожно. Спільно також читають молитви щодня.
Піклуються одне про одного. Чоловік вже кілька років, як втратив зір. І його очима стала дружина. На це неймовірно дивитись, коли двоє зустрічаються у служінні і абсолютній довірі.
Сваряться. З роками темпераментні риси характеру лише загострюються – суперечки вже давно стали для цієї пари буденною справою. Однак кожна із них завершуються… спільними розмовами, трапезами…
Мають спільне хобі. Мабуть, одним із найважливіших факторів, які сприяють доброму клімату у стосунках, є спільні заняття, зацікавлення. Подружжя щодня разом дивляться телевізор, слухають радіо, обходять господарство. Щодня це живить їх.
Непокояться один за одного. Коли в чоловіка діагностували інфаркт і поклали його в лікарню, жінка постійно плакала, залишившись вдома. Мабуть, нічого більш трепетного до того мені не довелось бачити – як ці літні люди обіймались в лікарні, плачучи і ніжно звертаючись одне до одного.
Ревнують одне одного. Вік для ревнощів зовсім не показник, як виявляється.
Люблять одне одного. Так, їх життя щораз ускладнює погане самопочуття, сірі будні часто стають гіркими від безбарвності, однак поки вони мають одне одного – поки вони можуть виявляти свою любов у простих звичних речах – їх обличчя сяють крізь прожиті роки. Мабуть, майже так, як тоді, коли все у них починалось.
Історією подружжя Трачук Анатолія та Трачук Лариси (с. П’ятничани, Стрийський р-н, Львівська обл.)
поділилась Тетяна Трачук
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
